22 жовтня православна спільнота України вшановує пам’ять святителя Рафаїла (Заборовського), митрополита Київського, Галицького та всієї Русі. Попри те, що в народному календарі цей день часто називають «Аверкієвим», саме постать митрополита Рафаїла є ключовою для української духовної та культурної спадщини XVIII століття. Повернення його імені до церковного календаря після десятиліть забуття стало символом відновлення історичної справедливості.
## Постать святителя Рафаїла та історія віднайдення мощей
Михайло Заборовський, який у чернецтві прийняв ім’я Рафаїл, очолював Київську митрополію у складні часи — з 1731 по 1747 рік. Це був період розквіту українського бароко, до якого митрополит мав безпосередній стосунок. Саме за його сприяння було розбудовано архітектурний ансамбль Софійського собору, зведено «Браму Заборовського», що є шедевром світового значення, та значно розширено навчальні програми Києво-Могилянської академії. Рафаїл Заборовський був не лише суворим аскетом, а й щедрим меценатом, який опікувався освітою та мистецтвом.
Після смерті у 1747 році його тіло було поховане у склепі Софійського собору. Тривалий час мощі залишалися нетлінними, що сприймалося вірянами як ознака особливої святості. Проте у 1930-х роках, під час антирелігійної кампанії радянської влади, доступ до крипти було закрито, а останки офіційно вважалися знищеними. Лише нещодавно з’ясувалося, що український археолог Феодосій Мовчановський, ризикуючи кар’єрою та життям, таємно сховав мощі, врятувавши їх від вандалізму. У 2023 році Православна церква України офіційно канонізувала Рафаїла Заборовського, встановивши день його пам’яті саме 22 жовтня. Сьогодні віряни звертаються до святого з молитвами про зцілення душі та тіла, а також про мудрість у державних та просвітницьких справах.
Паралельно, за старим юліанським календарем, частина громад цього дня згадує апостола Якова Алфєєва, що підкреслює тяглість християнської традиції в Україні.
## Традиції Аверкієвого дня: родинний затишок та підготовка до зими
Народна назва дня походить від вшанування святого Аверкія Ієрапольського, чиє ім’я в українському побуті тісно переплелося з господарськими циклами. Кінець жовтня вважався межею між осінню та справжніми зимовими холодами. Це був час, коли господарі намагалися завершити всі зовнішні роботи: лагодили дахи, утеплювали двері та перевіряли стан погребів. Провітрювання підвалів мало не лише практичне, а й символічне значення — вважалося, що так можна вигнати «застійну енергію» та вберегти запаси від гнилі.
Цей день традиційно вважався сімейним. У народі казали, що на Аверкія не варто вирушати в далеку дорогу, адже погода у цей час мінлива і підступна. Натомість господині готували пишні обіди. Головною стравою були пироги та млинці, якими пригощали не лише рідних, а й самотніх сусідів чи нужденних. Традиція вимагала щедрості: вірили, що кожна віддана крихта повернеться в дім достатком.
Особливу увагу приділяли весіллям. Жовтень традиційно був місяцем шлюбів, і саме 22 жовтня вважалося надзвичайно сприятливою датою для створення сім’ї. За повір’ям, союзи, укладені в цей день, будуть під особливим заступництвом вищих сил, а подружжя житиме в мирі та злагоді довгі роки.
Щодо заборон, то церква та народна мудрість одностайні: у день пам’яті святих не можна лихословити, згадувати старі образи та займатися важкою працею заради збагачення. Краще присвятити час духовному очищенню. Прикмети цього дня також давали прогноз на майбутнє: якщо зранку землю огортав густий туман, чекали на відлигу, а якщо небо було ясним та безхмарним — готувалися до суворої і сніжної зими. Вважалося, що відсутність дощу 22 жовтня — поганий знак для наступного врожаю, оскільки земля має «напитися» перед зимовим сном.
